А сотню вже зустріли небеса…Летіли легко, хоч Майдан ридав…І з кров’ю перемішана сльоза…А батько сина ще не відпускав…Й заплакав Бог, побачивши загін –Спереду – сотник, молодий, вродливий,І юний хлопчик в касці голубій,І вчитель літній – сивий-сивий…І рани їхні вже не їм болять,Жовто-блакитний стяг покрив їм тілоЯк крила ангела, злітаючи назад,Небесна сотня в вирій полетіла…
21.02 2014, Людмила Максимлюк
Немає коментарів:
Дописати коментар